vianet

Here is from today User's problem report:

First one:
--- cut ----
DESCRIPTION: while engaged in an active chat I opened a picture. It opened into the chat window and the cat was lost.
--- cut ----

Second one:
--- cut ----
DESCRIPTION: I didn't lose a cat.... I lost a chat.
--- cut ----

А кажуть, що потрібно шукати дівчину - "стрільця"
Ось тому підтвердження

Довольно таки долго хотелось купить "грушу" или правильными словами - боксерский мешок, но всегда находилась отговорка ... в основном камнем преткновения был поиск подходящего места для нее родимой ;)
Но вот сегодня она уже дома, висит на положенном ей месте и дожидается моих "теплых прикосновений". Ох, как это классно порой в паршивом настроении (иногда после работы) приложиться к ней. Благо есть такие штуки, вот и не надо подыскивать лишних приключений, чтобы "выпустить пару".

Ось і настала „наша черга”, коли після того як його відвідало вже майже
пів Києва ...
Це були незабутні вихідні, спогади після яких залишаються на все життя
     Отже, все по порядку …
З транспортом було все гаразд, але НЕ купуйте квитки с місцями 21-24,
в обидва кінці вікна не відкривались тільки у нас, наявність пива та
гітари змусили нас  забути ту  маленьку прикрість. Щойно як приїхали,
нас зустрів товариш Сергій

після годинного відпочинку (душ, сніданок) в його апартаментах (до
речі, в центрі  Кам’янця) ми відправилися в пошуках пригод, до печер,
це десь близько 30 км  від самого міста, та ще 4 км на 11 маршруті ...
Встановили намети, розділились на дві групи та в печери ... на животі !!!
Іншими  словами -  атракціон „відчуй себе черв”ячком”, там краще забути
про будь-яку клаустрофобію та інші  примхи нашого мозку ...


„А що я тут роблю ? А навіщо це мені ? Я іду заключним – а що коли
 застрягну, тоді ті що  попереду повинні мене будуть з’їсти щоб
вибратись ... ”. Ось які думки пробігали по спинному мізку. Крім того
 в моєму ліхтарику сіли батарейки, що було зовсім доречно ...
Саме головне - після печер, щойно вилізли всі волали „Ми живі !!!”,
 та зі щасливими  посмішками на обличчях обговорювали можливість
створення фільму жахів.
 Ніч в наметах в мальовничому місці, а зранку після сніданку, пішки до
шосе ...  Наш шлях  проходив крізь незвичайне село, багато хто запрошував
скуштувати черешню, вишню, шовковицю (але вони якось називають її
по іншому), дуже приємні та привітні люди. 
 В місті відразу вирушили на bungee, кльово, але ніякого порівняння
з печерами.  Навіть трішки засмутився, щось занадто спокійно стрибнув,
відразу захотілось „затяжний” з парашютом, але це буде наступного разу.


Після екскурсії, декількома мовами, по визначних місцях Кам’янця,
переліковувати  не буду, вважаю ви добре їх знаєте, та з плином часу
 ми повернули на вокзал,  туди звідки все це розпочалось.
 Від’їжджати не хотілось нікому...
  Щиро вдячний Сергію за той час.
Додаткові фотки тут

Hi, so here I am. The one who thought that never will do anything like that ... share thought with someone and/or people whom I even do not know... However from another view its quite a good point. You just go ahead - drop a line with anything, something like you call the best friend who will just listen.
Before I told myself: "Ohhh, I'm too busy for such kind of stuff... have a bunch of things to do and as the result I got tired of all that crap (work,studying)". I just wanna have more fun ... with friends, get acquainted with new people, hopefully some of them could become my friends ;)